Церква святого Йосафата розташована в північній частині Львова, на території колишнього села Замарстинів. Її архітектурний ансамбль органічно вписується у ландшафт та історичний контекст міста. Величний силует храму привертає увагу не лише місцевих мешканців, а й гостей.
1. Фундамент
Капуцини, відгалуження від францисканців, з’явилися в XVI столітті в Італії. У Львові перший монастир було засновано ще у 1709 році, але через Йосифінську касату його закрили у 1785 році. Лише наприкінці ХІХ століття капуцини повернулися до міста за ініціативою отця Подольського, єпископа Вебера та монастиря францисканок Марії Моравської.
Хоча були пропозиції розмістити новий монастир на вулиці Зеленій у Львові, архієпископ Юзеф Більчевський запропонував локацію в Замарстинові. Спочатку на місці нинішньої церкви була зведена дерев’яна каплиця у 1904 році, розроблена архітектором Зиґмунтом Крикєвичем. Саме ця каплиця стала фундаментом для подальшого розвитку релігійного комплексу.
2. Збір коштів та проєктування
Замарстинівська ґміна подарувала півтора морга землі для побудови тимчасової дерев’яної церкви, яка спочатку належала до парафії костелу святого Мартина.
Починаючи з 1910-х років, розпочався збір коштів для будівництва нового костелу, а перші обговорення щодо будівництва відбулись ще у 1909 році, з метою створення значно більшого та сучасного храму.
У 1912 році Замарстинів разом із селами Голоско Велике і Мале були виділені в окрему експозитуру, яка в 1921 році отримала статус парафії.
3. Офіційне затвердження проєкту
Проєкт нового костелу, розроблений польським архітектором, істориком і теоретиком архітектури Яном Сас-Зубрицьким, отримав схвалення Генеральної адміністрації ордену капуцинів 12 вересня 1925 року.
4. Період будівництва
Будівництво монастирського комплексу та костелу розпочалося у 1927 році та було завершено у 1930 році, храм освятили 5 жовтня того ж року.
5. Кінотека
1946 року капуцини виїхали зі Львова до Польщі, забравши з собою частину предметів з вистрою інтер’єру. Після їх виїзду будівлю колишнього костелу адаптували під кінотеку, тобто фільмосховище, що свідчить про варіативність використання релігійних приміщень в історичному контексті. Сам монастир перетворили на житловий будинок, а головний вхід до монастиря був перетворений на вікно.
6. Відродження релігійного життя
Наприкінці 1980-х, храм було передано Чину Найсвятішого Ізбавителя УГКЦ, і 14 жовтня 1990 року його освятили як церкву св. Йосафата, відновлюючи його первісне релігійне призначення. Церква святого Йосафата стала важливим центром для релігійного відродження та культурної ідентичності української громади у Львові після її відновлення.
7. Відновлення храму
Великі роботи з оновлення інтер’єру були проведені в 1990-х, зі створенням нового іконостасу та вівтарів, які підкреслюють українське бароко та культурні традиції. Ремонтно-реставраційні роботи тривали і після 2000 р.
По відновленню Церква св. Йосафата стала важливим центром для релігійного відродження та культурної ідентичності української громади у Львові.
8. Інтер’єрні роботи та іконографія
У церкві з’явилася значна багатофігурна композиція “Покрова Пресвятої Богородиці”. У вівтарі зображено Христа та ангелів, на вітрилах – євангелістів (автор проекту стінопису – проф. Любомир Медвідь), а також інші релігійні зображення, які лише додають культурної цінності храму.
9. Мощі Миколи Чарнецького
У церкві зберігаються мощі блаженного священномученика Миколи Чарнецького (1884-1959 рр.), перенесені сюди у 2002 році з Личаківського цвинтаря, після беатифікації його папою Іваном Павлом ІІ у 2001 р.
10. Архітектурний стиль та охоронний статус
Церква св. Йосафата є монументальною тринавовою базилікою, що інтегрує елементи маньєризму та раннього бароко. До північної нави прибудовується колишня каплиця св. Антонія з купольним завершенням. Перекриття нав – хрестові склепіння з нервюрами, у вівтарі – півциркульні. У 1994 році будівля була офіційно внесена до охоронного реєстру як пам’ятка архітектури місцевого значення.
