Цьогоріч Великодній піст розпочався 3 березня, третя неділя якого є особливою, адже це Хрестопоклонна неділя. Піст для вірян є досить особливим періодом у році. Варто приділити час стосункам з ближніми, тим паче, коли у країні триває війна та багато сімей розлучені відстанню.
Отець Олег Кришталь – військовий капелан в одній із військових частин та допомагає з душпастирським служінням у Військовому храмі Стрітення Господнього, котре розпочав у 2020 році й донині виконує обов’язки у звершенні богослужінь, уділенні Святих Тайн, для військовослужбовців, членів їхніх сімей, та прихожан храму. Храм знаходиться на вул. Клепарівська, 30а, та є досить молодим, період його спорудження тривав з 2015 по 2017 рік. Ініціаторами побудови стали ветерани війни у Афганістані (учасники АТО) та Центр Військового Капеланства Львівської Архиєпархії УГКЦ. З благословення Митрополита Львівського та у співпраці з Центром військового капеланства Львівської Архієпархії УГКЦ даний храм був зведений та зараз є молитовним прихистком для багатьох військових, ветеранів та мешканців Львова.
Як піст допомагає знайти духовну рівновагу, силу духу?
– «Важливо зрозуміти один момент: що піст не є питанням дієти, чи утримання від їжі на певний період. Зокрема, у війську ця норма скасовується, тому що військовослужбовці мають певний раціон, який прописаний згідно з нормами законодавства. Тому вони є звільненими від посту в плані їжі. Піст – це коли людина мала б працювати над собою, усувати певні вади, недоліки, які є в кожної людини. Зрозуміло, що не можна все й одразу. Такий період є моментом, аби ми задумалися про любов до ближнього і любов до Бога. Також і військовослужбовці мають добру нагоду вчергове переосмислити любов до Бога, до ближнього та до Батьківщини.
Чому у пості важливіше дотримуватися духовного шляху?
– Святий Іван Золотоустий дуже гарно сказав: «Що з того, що ти не їсиш м’ясо, якщо ти з’їдаєш свого ближнього». Також він каже: «Хто постить, нехай не гордує над тим, хто не постить». Тобто важливо, щоб ми переосмислили своє бачення, внесли корективи, зробили правильні висновки. Ось це є ключова мета посту, а їжа – другорядне. Це такий своєрідний аскетизм – відмова від чогось.
Чи змінився склад парафіян до початку повномасштабної війни та після?
– Очевидно, що люди, внутрішньо переміщені із зони активних бойових дій стали нашими добрими парафіянами. Багато з них лише познайомились з Українською греко-католицькою церквою, оскільки через певні обставини , там, де вони мешкали, зараз проходять активні бойові дії і там не завжди була УГКЦ. Більшість з них, на жаль, були прихожанами московського патріархату (МП). Дуже багато внутрішньо переміщених осіб, які мешкають у нас в районі, відвідують храм, беруть активну участь, дізнаються щось нове. Наприклад, що можна без хустки приходити, що можна на літургії посидіти, що, зрештою, літургія не триває 2 години, а 45 хвилин чи до однієї години максимум. Були навіть такі випадки, що люди не знали, що не існує якихось цін у церкві. Є лише моменти добровільної участі. Так, очевидно, що змінився склад, збільшилася кількість військових, які приїжджають на відпустку, наші курсанти регулярно приходять на молитву на гуртки.
Чи помічали Ви, що почали частіше звертатися люди, які раніше не мали глибокої віри, проте вони її віднайшли, тож приходять з певними запитаннями, бажанням отримати настанови?
– Очевидно, що будь-яка війна породжує страх у суспільстві. І це були перші виклики. Я думаю, що люди почали більше цінувати кожну хвилину свого життя і не гаяти час. Багато хто задумався над тим, що тіло фізичне є минуще, тому також треба дбати і про духовне. Хто був практикуючим християнином, той ним і залишився. Очевидно, що багато хто пізнав Бога в часі повномасштабної війни, зокрема і самих військовослужбовців, котрі до участі в активних бойових діях мали інші погляди. У мене є багато знайомих, які переглянули цінності. Дехто з них навіть охрестився.
З якими питаннями чи проханнями найчастіше звертаються до вас парафіяни ?
– Очевидно, що уділення святих тайн – тайна святого хрещення, миропомазання, тайна покаяння, участь у Божественній літургії, приватні молитви. Хтось звертається аби просто поспілкуватися, поговорити. На мою думку, священник не може допомогти вирішити будь-які питання. Радше не нашкодити – головне. Завдання священника – бути поруч та вислухати, як і військового капелана, важливо бути поруч та вислухати військовослужбовця, який має, можливо, якийсь тягар, хоче виговоритися. А допомогти це вже як виходить. Важливо не нашкодити.
У нас є багато активних парафіян, які вже є ветеранами війни. Вони приходять сюди та облагороджують територію з власної ініціативи. Це не є якийсь наший момент, просто люди самі хочуть дбати про храм. Окрім цього, вони практикують багато духовних моментів, беруть участь у святих тайнах.
Як відрізняється відвідування храму у більш великі свята, наприклад, Різдво, Пасха та щотижневі служби?
– Звичайно, що різниця є, тому що люди мають свої погляди на участь у святих тайнах, зокрема у тайні Євхаристії. На їхню думку, для когось достатньо раз на рік відвідати храм, а хтось є практикуючим християнином і приходить часто. У нас, наприклад, у будні дні є дві літургії: 8:00 та 18:00, а в неділю є чотири літургії: 8:00, 10:00, 12:00 та 14:00. На кожній літургії є доволі велика кількість різних людей. До речі, парафія Стрітення називається саме так, тому що тут відбувається стрітення поколінь, різних людей: цивільні, військові, ветерани, їхні сім’ї, родини, люди молодшого, середнього та старшого покоління. В принципі, як і на будь-якій парафії, але тут вони так об’єднуються та мають нагоду почаювати у нас після літургії, повністю на вільній основі. У великі свята є більша кількість людей: хтось до когось приїжджає в гості, хтось їде до когось в гості.
Чи звертаються жінки військових так часто як військовослужбовці, чи, можливо, чоловіки все-таки частіше звертаються?
– Ні. Жінки звертаються частіше, тому що самі військові в зоні виконання бойових завдань. Відповідно, вони максимум можуть зателефонувати, якщо є якась нагальна духовна потреба. Або коли приїдуть у відпустку. Більшість їх сім’й є тут, тому приходять жінки з дітьми чи самі. Дуже часто, особливо, якщо зв’язок пропав, не можуть зв’язатися, у жінок тривога і вони просто приходять поспілкуватися або поділитися якимись своїми здобутками чи клопотами.
Як відбувається у вас духовна підтримка військових, які повернулися з фронту? Можливо, є певні базові правила?
– Базове правило є: «Не нашкодити». Військовослужбовці повертаються різні, приходять в різний час, хтось приходить просто виговоритися, порадитися чи просто дізнатися. Це індивідуальний підхід до кожного, хто з яким питанням приходить, хтось навіть може бути ображеним на Бога. Священник не має бути тим, хто переконує в чомусь, він має показати, що Бог любить ту людину. Вона сама має до цього дійти з часом.
Чи є у вас у храмі ініціативи для родин загиблих військових?
– Варто сказати, що ми є структурою Центру військового капеланства Львівської Архиєпархії УГКЦ – духовним осередком якого є Гарнізонний Храм святих апостолів Петра І Павла – відповідно там основна частина різного роду ініціатив для душпастирювання військових та їхніх сімей. Якщо до нас хтось звертається, ми переправляємо туди, там у нас масштабні проєкти, поїздки, простір сміливих, де діти військових займаються протягом тижня на безоплатній основі. Також там організовують поїздки, паломництва, зустрічі з сім’ями зниклих безвісти, полонених, просто військовослужбовців, загиблих. Наразі локально тут не займаємось. Можливо будемо щось схоже планувати згодом.
Чи залишають вам військові символічно свої речі на згадку?
– Так, у нашому храмі є березовий хрест, шоломи, гільзи, шеврони та інше. Залишають те, що для тієї людини було важливим. Існує взагалі така практика – обмінюватися шевронами. В нашому храмі поки ще немає стенда із ними, але це питання часу, бо шевронів є дуже багато.
Що б Ви порадили в час посту християнам, які хочуть бути ближчими до Бога, але через певні сумніви зупиняються?
– Я б просто порадив спробувати і не боятися. Не думати, що ось так з першого разу прийде просвітлення. Щоб стати практикуючим християнином, треба практикуватися. Відповідно, брати участь у святих тайнах. Можливо, коли людина прийде на літургію, то не одразу знатиме, що робити. Не перенавантажувати себе. Якщо перенавантажити себе молитвою, духовними практиками, це також з часом може дати негативний результат. Навіть монахи 8 годин працюють, 8 годин відпочивають і 8 годин моляться.
