Львівські батяри – це окрема субкультура, яка мала свій особливий стиль життя, жартів та фольклору. Вони походили переважно з бідних родин, які жили в складних умовах, і виховувалися вулицею. Батяри були авантюристами, романтиками і часто зображалися в піснях як люди, що мають велике серце, здатні на щирі вчинки, хоча й не позбавлені власних вад. Їхня поезія та жаргон, що зберігся до наших днів, показують їхнє ставлення до життя – просте, відверте і часто вперте.
Такі люди мали своє товариство, свій «товариський кодекс» честі, і це дозволяло їм спільно дбати про бідних, підтримувати один одного. Вони були патріотами Польщі й відіграли важливу роль під час польсько-українських конфліктів, зокрема у боях за Львів 1918-1919 років. Їхня здатність орієнтуватися в міських лабіринтах допомогла полякам в тих боях, на відміну від українських Січових Стрільців, які не були так обізнані з містом.
У Львові не було багато українських батярів, і навіть ті, хто мав українське коріння, часто асимілювались у польському середовищі. Український батярський фольклор був практично відсутній, і в піснях батяри рідко згадуються. Проте в околицях Львова, наприклад Замарстинів та Збоїща, де українці складали більшість населення, виростали інші типи батярів, що все ж залишалися пов’язаними з українським народом, хоч і часто вживали польську мову.
Коли в 1939 році більшовики прийшли до Львова, батяри ще якийсь час продовжували свою діяльність, зокрема продаж попсованих годинників або вирізування дір у шкіряних куртках старшин. Однак, швидко після цього більшість з них були заарештовані і вислані на Сибір.
Отець Роман Ганас, який служив у Львові у 1930-х роках, згадував про батярів із теплом і розумінням. Він розповідав про свого колишнього парафіянина – батяра Стася, який з гумором відзначав зміни в місті після приходу більшовиків. Отець Ганас також зазначав, що серед його парафіян було чимало батярів, які дотримувалися своїх принципів і не чинили шкоди людям із їхнього оточення.
Один із найбільш відомих ватажків львівських батярів була відома банда злодіїв і вломників Броньо Пастушинського, муляра із Замарстинова, що вчиняла численні злочини, зокрема грабежі банків. Проте навіть ці злочинці проявляли людяність. Коли отець Ганас помітив їх, вони не раз приходили до нього з подякою, допомагали в важких ситуаціях. Після того, як Пастушинського відправили на Сибір, він помер, але залишив слід у пам’яті тих, хто його знав.
Ці батяри, хоч і були злочинцями, мали велику здатність до співчуття і турботи про інших. Отець Ганас, який був священником церкви св. Димитрія на Збоїщах у 1930-1937 р., підкреслював, що навіть у найтяжчих обставинах важливо не забувати про доброту і людяність, бо навіть у серцях тих, хто скоїв багато злочинів, може бути місце для співчуття і допомоги.
