Уже впродовж багатьох десятиліть в Україні та далеко за її межами на різдвяні свята звучить легендарний “Щедрик”, який став світовим символом зимових свят. Водночас мало хто знає, що основу цього твору — українську щедрівку — майстерно обробив композитор Микола Леонтович. Саме його аранжування згодом стало основою всесвітньо відомої “Carol of the Bells”. Сьогодні мелодія, що бере початок з українського фольклору, звучить у сотнях країн, у фільмах, рекламі та концертах, нагадуючи світу про українську культурну спадщину.
Популярна у світі різдвяна мелодія спершу не мала жодного стосунку ні до Різдва, ні до зими. “Щедрик” — це давня весняна обрядова пісня, яку виконували у березні, коли прилітали ластівки. Вона належить до жанру щедрівок — новорічних пісень, що побутували ще до прийняття християнства. Тому в оригіналі йдеться про ластівку та побажання господарю добробуту, врожаю і достатку, а не про дзвоники. Мелодія була простою й одноголосою — усього на чотирьох нотах, але її співали століттями.
На початку ХХ століття “Щедрик” почув і переосмислив Микола Леонтович. На основі фольклорної мелодії він створив унікальний хоровий твір, використавши мотив остінато — повторювану структуру, що згодом стане впізнаваною у всьому світі. Робота над піснею тривала роками, і лише 1916-го Леонтович передав завершений твір диригенту Олександру Кошицю. 29 грудня 1916 року “Щедрик” уперше виконали в Києві, і він одразу викликав захоплення.
Проте справжній прорив стався після 1917 року, коли Україна розпочала боротьбу за незалежність. УНР намагалася переконати західні держави, що українці — окрема нація, а не “російська гілка”, як наполягали царські та білогвардійські діячі. У час, коли українська мова й пісня десятиліттями заборонялись Російською імперією (Валуєвський циркуляр, Емський указ), український хор став культурним дипломатичним інструментом. Саме тому уряд УНР відрядив хор Кошиця у світове турне, а серед творів, покликаних презентувати Україну, було й нове аранжування Леонтовича.
Європейська преса в захваті писала про “Щедрика”. У Брюсселі його назвали шедевром народного мистецтва, у Лондоні — одним з найоригінальніших номерів програми, у Барселоні — твором, який слухачі вимагали на біс. Так українська пісня стала не лише музичним феноменом, а й аргументом для світу: українська культура — самобутня і не має нічого спільного з “русскім міром”.
1922 року хор переїхав до США. І хоч незалежну Україну тоді вже знищила більшовицька Росія, “Щедрик” продовжував жити й звучати. 5 жовтня 1922 року пісня вперше пролунала у Нью-Йорку в Carnegie Hall, де викликала овації та захоплені рецензії американської преси. Саме тут почалося її американське життя — вже без держави, що її створила, але з людьми, які продовжували нести у світ український голос.
А у 1936 році у Нью-Йорку з’явилась англомовна версія пісні — Carol of the Bells. Текст написав американський диригент українського походження Пітер Вільговський. Саме його слова — про дзвоники й радісне Різдво — зробили мелодію всесвітнім символом зимових свят.
Сам Микола Леонтович трагічно загинув у січні 1921 року. Коли композитор зупинився в домі своїх батьків на Поділлі, до хати прийшов чоловік, який представився чекістом і попросив переночувати. Уночі він застрелив Леонтовича та пограбував родину. Вбивство так і не було офіційно розслідуване, але дослідники вважають, що композитора вбили через його зв’язки з українським культурним середовищем та духовенством.
Сьогодні “Carol of the Bells” виконують тисячі хорів по всій планеті, вона звучить у фільмах, на концертах, у різдвяній рекламі, набирає мільярди переглядів. Але в основі цієї всесвітньої пісні — український “Щедрик”, мелодія, що пройшла шлях від весняного обряду до дипломатичної місії, а згодом — до глобальної різдвяної класики. Це нагадування про те, як глибоко вкорінена українська культура у світовий контекст і як завдяки мистецтву український голос продовжує лунати навіть тоді, коли ворог намагається його заглушити.
Наостанок додамо, що у 2022 році вийшла історична драма “Щедрик” (також відома як Carol of the Bells), режисерки Олесі Моргунець-Ісаєнко. Дія фільму розгортається під час Другої світової війни в Івано-Франківську (колишньому Станиславові). У центрі сюжету — три сім’ї (українська, польська та єврейська), які намагаються зберегти людяність та віру в майбутнє, попри режим СРСР і нацистську окупацію. Назва фільму відсилає до всесвітньо відомої щедрівки “Щедрик” Миколи Леонтовича, яка в стрічці символізує надію, світло та єднання. Стрічка зібрала значні касові збори в Україні — станом на один із періодів прокату це було 8,7 млн грн.
